Філософія

I. Справжність і власний шлях

За часів, коли натуральні матеріали стають розкішшю і коли дерево замінюється на щось із кольором та фактурою дерева, коли їжа замінюється чимось зі смаком та запахом їжі, коли речі стають одноразовими – так хочеться чогось справжнього, до чого приємно торкатися, запах чого приємно відчувати, того, що приносило б естетичне задоволення і слугувало б довго. Щоб час, який можна витратити на спілкування з улюбленими та близькими людьми, на створення потрібного та корисного суспільству та своїй сім'ї, на відкриття чогось нового та незвіданого - щоб цей дорогоцінний і вислизаючий з кожним днем час не потрібно було витрачати на пошуки нової речі, яка зламалася, порвалася, вийшла з ладу.

Може тому ми так неохоче розлучаємося з вже звичними нам речами, нехай затертими, але які, як і раніше, виконують свої функції і пройшли випробування часом. Згадайте, як приємно несподівано знаходити давні речі наших близьких, наприклад, фотоапарат свого діда, яким він фотографував ще молоду вашу бабусю, або на горищі, очистивши від пилу, знайти програвач платівок, на який так довго збирали ваші батьки, і під музику якого ви вчилися ходити ...

Незбагненно чому, але ці відчуття неможливо порівняти з дотиком до нового смартфона або телевізора останньої моделі з нового різновида пластика. Точно так, як справжній шум і запах моря ніколи не передасть жодний екран кінотеатру, так тактильні відчуття дотику до справжнього дерева або шкіри не замінять жодні синтетичні матеріали з імітацією. Ніколи відчуття справжнього, справжній смак, запах, дотик, живе спілкування не замінити чимось, нехай навіть дуже схожим.

З плином років ми згадуємо прості моменти з нашого життя, бо вони справжні, вони наші, і ніхто не згадує кадри з фільму про чужу історію. У прагненні бути схожими на когось, робити як хтось у рекламному буклеті, ми ризикуємо втратити свою власну індивідуальність та неповторність. І лише одиниці мають сміливість вибрати свій власний шлях, але такі й тільки такі особистості винагороджуються можливістю створити свою власну історію.

Давайте жити своїм, справжнім життям, відчувати свої, справжні живі почуття та емоції, робити свої, не обов'язково грандіозні, але власні відкриття, відкривати для себе все нові сторони та грані навколишнього світу, створювати свої власні сімейні цінності та традиції. Адже саме справжні емоції та справжні відчуття роблять наше життя яскравим, неповторним, справжнім!

II. Керований хаос, неідеальність та sprezzatura

Якось я дав назву своєму підходу до вирішення багатьох задач, рішення яких на перший погляд, певно, не існує. Я назвав цей підхід - керований хаос. Чому хаос? Тому що хаос це первинний стан речей. Некерована система постійно прагне до хаосу. Протягом життя ми намагаємось впорядкувати свою систему. Свій стиль, свій настрій, свій баланс та гармонію. Впорядкувати якість свого життя.

Десь поряд із цим існує італійська sprezzatura — навмисна невимушеність, коли за зовнішньою легкістю насправді стоїть складна й точна робота. Це той самий стиль Pitti Uomo, де класична чоловіча елегантність і elevated casual складаються в еклектичний, але майже бездоганний образ.

Для мене це не просто стиль одягу, це стиль життя, це образ мислення. Коли можна носити рвані джинси та хронограф Omega разом. Можна мати речі з подряпинами, але сприймати ці подряпини як частину твого життя, ці подряпини зберігають твої найнеймовірніші історії. Це як маніфест, як рефлексія на постійну напругу, коли постійно намагаєшся втримати ідеальність. Ідеальність, якої де-факто не існує в природі.

Один відомий британський професор з фізики в своїх передачах про Всесвіт пояснював причини того, чому ідеальність є дуже нестійкою системою. Система неідеальна, але дуже наближена до неї, є сильно більш стабільнішою. І це не параграф в книжці, це наші життєві історії. Найменша випадковість, як перша подряпина, - і твоя система втратила статус ідеальності і з гуркотом затарахтіла вниз по сходинках. Натомість прийняття неідеальності, хоча б мінімально можливої, робить цю систему значно стійкішою. Система - це ти. Система - це твій стан. Твоє сприйняття життя. Вона не руйнується від випадковості, тому що випадковість уже має в ній своє місце, але ти працюєш над випадковостями, не даєш їм волю, тим самим зменшуєш їх ймовірність.

Тут десь поряд другий закон термодинаміки з його ентропією. Впорядковування хаосу потребує енергії, а підтримання системи в одному бездоганному стані потребує постійних зусиль. Проте як все це стосується дизайну? А ось так — точно стосується.

Дуже часто людина відчуває жагу до створення чогось — предмета, твору мистецтва. Вона щось відчуває, але не може концентровано матеріалізувати це в бездоганну форму, саме таку, яку нібито собі уявила.

Дизайн не може бути створений із нічого. Спочатку він схожий на систему рівнянь із безліччю невідомих. Є відчуття, жага щось створити, якийсь образ, настрій або напрямок, але ще немає конкретної відповіді. Що це буде за форма? Які пропорції? Якими мають бути вузли та сполучення? Який матеріал? Який колір?

Чим більше відповідей ти даєш, обираючи ту чи іншу форму, матеріал або деталь, тим менше невідомих залишається в системі. Поступово ти наближаєшся до рішення. Згадай, як все починалось - не було нічого. Як і у Всесвіті. Спочатку було нічого. І лише пітьма над безоднею..

Тому неідеальність — це спосіб досягнення ідеальності. Шлях до ідеальності лежить через неідеальність. Тому що ідеальності одразу не буває. Вона виникає через перший рух, перший вибір, помилки, виправлення й поступове впорядковування хаосу. Той, хто вирішив, що він одразу створить щось ідеальне - приречений на розчарування, на саморуйнування. Перфекціоністам дуже відоме це почуття - одразу та незмінно хочеться тримати якусь конкретну мікро-систему ідеальною.

Прийняття неідельності звільняє систему від надмірних витрат енергії, робить її стікішою та дає їй шанс на еволюцію. Дає тобі шанс стати кращим, та побачити літаючі тролейбуси або притягнути шмат льоду з орбіти Юпітера на буксирі свого шаттла.

Несхожість, відміннсть, неоднаковість - це не тільки ознака реальності, справжності. Це частина різнобарв'я життя. Розмаїття це спосіб тримати баланс життя на планеті. У мене також багато фарб, кольорів, відтінків, півтонів - всі вони створюють свободу вибору, різні настрої, різні асоциації, розповідають їсторії з життя.