Частина 1. Музика у нашому житті.

Напевно, мало хто звертав увагу на те, як музика може керувати нашим життям.

Мало хто замислюється над музичним бекграундом фільмів, що викликають яскраві сплески емоцій і почуттів.. хіба професіонали. Але хто це зрозумів, той сам має можливість керувати своїми емоціями, надаючи їм необхідні забарвлення та інтонації за допомогою музики. Головне, навчитися слухати і, найважливіше – навчитися почути себе.

Ось ти йдеш прохолодним сонячним ранком, не подумавши і не визирнувши заздалегідь у вікно, у шортах і тенісці, тобі сьогодні не потрібно нікуди поспішати.. Але вчора у тебе був важкий день. Наприклад, ти цілий день просидів за комп'ютером. До пізньої ночі, бо ти не звик залишати справи незавершеними. І ось вранці, прокинувшись у звичний для свого організму час, ти на диво почуваєшся бадьорим, незважаючи на малу кількість годин сну. Ти задоволений своєю роботою і щось тебе підштовхує надвір. Наприклад, ти абсолютно не мислиш сьогоднішній сніданок без свіжого сиру. Все ніби є: і яйця, і тостовий хліб, і овочі для салату. Але без сиру сьогодні картина не малюється... Єдина умова - взяти музику з собою. Виходиш, звичайний буденний день, буденна обстановка, на вулиці метушня та безрадісні обличчя, стурбовані добуванням їжі у поті чола свого. Їм насправді здається, що вони стурбовані саме цим...

І тут втручається звукорежисер цього фільму і накладає, як йому здається підходяще тло для сьогоднішнього сюжету. Ну в сенсі, ти вмикаєш музику у своєму плеєрі. Через деякий час, режисер, вже не по звуку, а по фільму вцілому, дивлячись на це все збоку своїми немигаючими очима, каже: СТОП, ПАУЗА, бачучи якусь вловиму лише для нього невідповідність екшну до музики. Перебираючи плейлісти, він зупиняється на годящому для сьогоднішнього дня і натискаючи PLAY, дає команду МОТОР. І тут раптом на знімальному майданчику все починає рухатися, але не просто так, у хаосі, а в такт музиці! Хаос стає впорядкованим, вбираючи ритм музичного фону. І одразу оточуючі ніби підхоплюють цей ритм і тобі здається, що робітники вже з усмішкою міняють лампочки на ліхтарі, а інші поряд, скопуючи грядку, пристукують гумовими чоботями по лопаті в такт. Перехожі, що йдуть назустріч, втягують свіже прохолодне повітря ніздрями, що широко роздмухуються, і мружаться грайливим сонячним променям, як батько щасливо прикриває повіки, коли його малюк, регочучи, сліпить його сонячними зайчиками. Каблуки злагоджено відбивають по асфальту гармонію ритму, перехожі раптом одягаються у форму матросів, кружляючи навколо вас і підстрибуючи в шалених піруетах.

"Червоний мак" тріумфує, Глієр, стоячи в телескопічній колисці у формі робітника, скрипаючи лампочкою, що закручується, задоволено і ледь помітно посміхається.

Життя тече, воно все в руках свого режисера, звукорежисера, оператора. Воно прекрасне своїм хаосом, поки ніхто не намагається його впорядкувати всупереч законам природи і накласти непридатний фон, солодку попсову музику з безглуздими словами.

Оркестр гримить, диригент задоволений своїми дітьми-скрипачами та віолончелістами... Гобій, арфа, контрабас, всі знають своє місце та своє завдання. Фінальні звуки. Кінець. Оплески рокочуть. Зал оргазмує.

Ні, це не кінець, це лише перепочинок до наступного відділення.

Так!... а сир?